Як жити далі, якщо немає сил і нічого не хочеться?

«Я не можу більше жити. Я нічого не хочу».

Одні з найсумніших слів, які може вимовити людина. Усе, що потенційно могло бути нею зроблене, так і залишається лише можливістю. Усе, чого вона колись так пристрасно хотіла й бажала, втрачає своє значення.

Однак для дуже багатьох цей стан є реальністю. У певний момент життя людина більше не знаходить сенсу для продовження існування.

Стає абсолютно незрозуміло, де брати сили, щоб виконувати свої повсякденні обов’язки, і взагалі що робити, якщо набридло жити й бачити навколо себе сценарій, що повторюється з незавидною сталістю, — колесо сансари.

Величезною небезпекою такої повсюдної поширеності екзистенційного вакууму й безперервної кризи є не лише кількість фактично вчинених самогубств. Менш помітні, проте від цього не менш вагомі, наслідки – це посередність, усереднене життя, буденність, яку ми бачимо щодня. Життя, яке ми зовсім не цінуємо, тому що знаємо: його нема за що цінувати. Навіть якщо за середньостатистичною оцінкою у нас усе гаразд: є житло, хороша робота, машина і навіть родина.

Найбільше зобов’язання, яке ми можемо взяти на себе в такій обстановці, – це не здатися на догоду обставинам. Це не сказати: «Все, з мене досить, я більше не можу», навіть якщо життя вп’яте знову підсовує нам ту саму свиню. Навіть якщо воно робить це в сто двадцять п’ятий раз. Вчинити треба з точністю до навпаки: подвоїти своє прагнення до нормального існування. Зробити його таким же лютим, як і небажання бачити навколо себе одні й ті самі гнітючі обставини.

Набратися сміливості знайти хоча б один привід, щоб жити, – це необхідно зробити, навіть якщо душу переповнює цинізм. Придивіться уважніше: що відбувається з тими, хто не зумів знайти для себе вагомого приводу, щоб перебувати тут, у цьому збожеволілому світі? Правильно. Вони повільно, але впевнено, сповзають у стан депресії, з кожним днем виявляючи себе дедалі більше оплутаними гнітючими думками й переживаннями. Їхня зовнішня реальність стає прямим відображенням внутрішньої: ці люди поступово втрачають роботу, близьких людей, майно, здоров’я. Як тут не повірити, що за кожну душу ведеться завзята боротьба між світлими і темними силами – байдуже, як їх називати, «Бог і Люцифер», «добро і зло», чи «світло і темрява».

Не переживати нічого, крім безнадії й відчуття фатальності буття, стати безсилим втікачем від життя замість того, щоб бути його творцем – хіба цього ви хочете?

Як жити далі, якщо немає сил, і нічого не хочеться? Непогане запитання для кожного, хто народився, щоб стати заручником сучасної економічної системи. Ми всі потребуємо їжі й харчування, безпеки, нам потрібні друзі й статус, ми шукаємо в житті радісних, приємних моментів.

Однак – навіть якщо все це у нас є – часто цього переліку виявляється недостатньо. Ми шукаємо причину, щоб жити наповненим життям; причину, яка піднесе нас над сірою буденністю; той сенс, який стане сполучною ланкою між нами і чимось іншим – вищим, шляхетним, чистим сенсом. Кожен із нас у глибині душі хотів би створити зі свого життя маленьке диво, а не той кошмар великих чи не дуже масштабів, у який, можливо, перетворилося і ваше життя.

Дамо кілька порад, які, можливо, стануть у пригоді й вам у створенні вашого власного сенсу.

• Сказати всьому «Досить!». Гуру сучасних учень про саморозвиток можуть розповісти вам чимало байок про те, як думки й уява впливають на реальне життя. Варто лише уявити себе в розкішній обстановці, у теплій компанії друзів чи в оточенні родини – і вуаля! – усе це стане реальністю.

Ті ж, хто страждають від якихось життєвих обставин, на їхню думку, є просто невдахами, які «притягнули» у своє життя зайві проблеми. Однак треба погодитися з одним досить тривіальним фактом: щоб мати життя, варте того, щоб його прожити, треба дуже (дуже!) багато працювати. І йдеться не про те, щоб дванадцять годин на добу сидіти в ненависному офісі в оточенні таких самих ненависних колег і начальника, роблячи роботу, від якої нудить. Тут мається на увазі набагато глибший сенс слова «робота» — це зусилля зі створення власного сенсу життя і безкомпромісне переслідування своїх цілей.

• Абсолютна ясність. Причина – це ще не мета. Уявіть собі, наприклад, що ви – муляр. Ваша мета – збудувати собор. Але причини, з яких ви це робите, можуть бути різними: виконати чиюсь вказівку, залишити по собі спадщину, зробити богоугодну справу, чи просто вразити всіх своєю роботою. Таким чином, цілі – це набір конкретних досягнень. А причини несуть у собі ту надихаючу енергію, яка змушує вас рухатися далі.
• Пам’ятайте про реальність. Продовжуючи попередній пункт, саме пошук причин є тим каменем спотикання, об який спотикаються люди, що не зуміли знайти сенс життя. Причину, або сенс життя, неможливо знайти чи відкрити, як відкрив Америку Колумб. Її потрібно створити, і це створення об’єднує наші життєві рішення та вибори в одну траєкторію.

Мета – це те, над чим ви працюєте: написання книги, відкриття свого бізнесу, народження дітей. Сенс – це те, чим ви живете: знання, мистецтво, натхнення, кохання і так далі. Яким життям ви хотіли б жити? Яке життя, на вашу думку, варте того, щоб за нього боротися? Коли йдеться не просто про якісь буденні чи повсякденні справи, що насправді здатне змусити вас діяти?

Мабуть, це правда: не кожен із нас надає життю по-справжньому цінного сенсу. Однак тим більше ми маємо це робити. Без сенсу життя перетворюється на нескінченний лабіринт, безглузду гру, повну пасток і абсурду. Ми маємо вчитися створювати ці сенси, навіть якщо нічого не хочеться – адже вони звільняють нас від того життя, яке можна назвати безглуздим. Джерело: https://motivation-life.ru/psy/813-kak-zhit-dalshe-esli-net-sil-i-nichego-ne-hochetsya.html