Любов і ненависть до тайм-менеджменту
Здається, це був 2007 рік. На той момент я вже покинув своє останнє місце роботи і вже понад рік розвивав свій перший бізнес. Це було весело, важко і майже без шансів на позитивний результат. Це була фірма, що займалася відеоспостереженням. Природно, я робив усі помилки, які тільки можна було зробити. У якийсь момент посварився з партнером і вирішив плюнути на все. До того ж момент трапився більш ніж вдалий – я побачив десь у мережі, що Гліб Архангельський шукає собі генерального директора (чи виконавчого?). І я пішов до нього на співбесіду.
Природно, як і всі навколо, я був зачарований його книгою «Тайм-Драйв. Як встигати жити і працювати». Я прочитав її на одному диханні, і мені здавалося – ось воно! Ну, от халепа, як усе виявилося просто – їж «жаб» щодня, використовуй Outlook для планування своїх завдань, розділяй завдання на важливі й неважливі, термінові й нетермінові тощо. «Жаба» — це добре. Метафори взагалі добре запам’ятовуються. Але от сиджу і згадую, що ж там було ще, у цьому «методі Гліба Архангельського»? Якщо чесно, згадую із зусиллям. Але дуже добре пам’ятаю, що було зі мною далі, після прочитання його книги.
Я почав записувати. У мене був КПК, і, якщо була можливість, я записував там щось стилусом в екселівські таблички. Я їхав у метро і записував. Обідав десь із друзями і записував. Повертався додому і записував. Мене питали: «Що ти там весь час записуєш?». «Я планую», — відповідав я.
Я-ПЛА-НУ-Ю. Я відчував гордість за себе. Нарешті, я зрозумів, як треба жити. Як розвивати бізнес. Треба більше встигати робити – завдяки чарівній таблетці під назвою «тайм-менеджмент» це тепер так просто зробити!
З відчуттям, що тепер усе буде по-іншому, я ходив місяць. Ну, може, два. Або три. Навряд чи більше. На четвертий місяць я став нагадувати собі зомбі. Але не простого зомбі, а дуже зайнятого своїми зомбі-справами. Ну, знаєте, які у зомбі справи можуть бути? Ось ходить він, тиняється нічним містом, лякає перехожих. І все записує, записує, записує щось у свій лептоп. Планує якусь маячню. Людській логіці недоступну.
Я думав, це я такий неповноцінний. І тут побачив оголошення Гліба Архангельського. Думав, він мене нарешті навчить, як бути правильним зомбі, а не зомбі, захопленим своїми зомбі-справами. А тут ще проблеми якісь по бізнесу. Я був співвласником, але не був генеральним директором. Мені здавалося, що наш партнер веде нас у прірву, але вплинути на нього я ніяк не міг. І мені здавалося – це шанс припинити свої муки. Забігаючи наперед, розповім, що врешті-решт усе виявилося добре. Я не став виконавчим (чи генеральним?) директором у Гліба Архангельського, але зрештою я став генеральним директором у своїй фірмі, отримав контроль, вивів фірму на якісно новий рівень і продав частку за непогані на той момент для мене гроші. До речі, ця компанія й досі на ринку, і почувається непогано.
Пізніше я часто повертався до проблеми тайм-менеджменту. Пробував GTD, пробував інші системи. Щось десь вичитав, до чогось дійшов власним шляхом, але зрештою виробив кілька правил, які, як мені здається, по-справжньому просунули мене вперед – особливо в «Текстеррі», якою я почав займатися якраз після продажу першої фірми.
Але перш ніж рухатися в бік цих пунктів, хочу сказати ось що. Весь «тайм-менеджмент» марний, якщо в голові у вас сидить теза, що ваша особиста ефективність допоможе уникнути проблем. Не допоможе. Чим «ефективнішим» будете особисто ви, тим із більшими проблемами вам доведеться стикатися. Це як білка в колесі. Можна крутити колесо повільно, а можна швидко. Так, чим швидше крутиш, тим більше «віртуальних» кілометрів намотуєш. Але хто сказав, що це добре? І хто сказав, що в цьому щастя?
Єдиний спосіб позбутися залежності від «жаб» і «екселів» – це визнати той факт, що проблеми і наступне їх виправлення – це нормальна частина нашого життя. Хтось ставиться до проблем нормально, хтось ненавидить, але проблеми – це нормально! Люди, справді успішні в бізнесі, здебільшого – це люди, які розв’язують проблеми. Не ті, хто думає, як їх уникнути, вибудувати, класифікувати за тим чи іншим рангом – це люди, які йдуть у зону хаосу і постійно розширюють межі своєї віри.
Людський мозок влаштований дуже дивним чином – він прагне до «зони комфорту» — туди, де нам легко і все зрозуміло. «Зона комфорту» — це порядок. Коли ви купуєте одні й ті самі продукти в одних і тих самих магазинах, коли ви заправляєтеся на одних і тих самих заправках, які по дорозі, коли ви знаєте, що будете робити на роботі сьогодні і що будете робити вдома в найближчі вихідні – знайте, ви перебуваєте в «зоні комфорту». Це не добре. Це не погано. Це властиво всім нормальним людям. Ось таку схемку я накидав у Пейнті:
Але якщо ви хочете чогось досягти в будь-якій сфері, єдиний варіант – це йти в зону абсолютного хаосу. Треба полюбити абсолютний хаос. Жити в хаосі неможливо, але якщо ви підете в зону абсолютного хаосу – ваше повсякденне життя почне зміщуватися із зони абсолютного порядку в зону такого собі напівхаосу, — хаосу, що лежить у межах вашої віри, який не впорядкований вами до кінця, але фактично ви знаєте, як це зробити. І чим наполегливіше ви прагнете в зону хаосу, тим швидше розширюються межі вашої віри.
Як же полюбити і почати рухатися в зону хаосу? (Пам’ятайте, що ваш мозок постійно кликатиме вас назад – у зону порядку, контролю і рутини).
**Перше. **Перестаньте, нарешті, докоряти собі за невиконані завдання. Ви ж не зомбі – ви жива людина!
**Друге. **Більше концентруйтеся на основних для вашого життя речах, а не на поточних дрібницях. Виконуйте більше цільових дій і менше нецільових – якими б потрібними в цей момент часу вони вам не здавалися. Як правило, основні для вашого життя речі лежать за межами межі віри – і потрібно методом спроб і помилок шукати дорогу до них, а не протоптувати стежки в зоні порядку.
**Третє. **Перш ніж щось «запланувати», задайте собі запитання – та якого дідька? Дійсно, виконання цієї дії наближає мене до моєї головної мети?
Четверте. Не треба нікуди «планувати» справу, якщо її можна виконати за 5 хвилин – просто візьміть і зробіть.
П’яте. Набридло щось робити з дня в день? Наймайте співробітника на цю роботу. Я серйозно. Ви даремно вважаєте, що ваші надважливі справи більше ніхто, крім вас, виконати не може.
**Шосте. **Яким би ефективним особисто ви не були, на жаль, це не сильно впливає на ваш бізнес. Реальне зростання бізнесу досягається не за рахунок особистої ефективності керівника, а за рахунок ефективних бізнес-процесів.
Сьоме. Дозволяйте собі поекспериментувати. Іноді корисно взяти і просто відсунути всі свої справи к бісу.
Восьме. Спіть довго. У мене з цим реальна проблема, потрібно себе змушувати спати!
**Дев’яте. **Якщо те, що раніше лежало для вас у зоні хаосу, стало звичною рутиною (а воно в якийсь момент обов’язково стане) – не продовжуйте робити цю роботу за звичкою. Пора наймати хорошого виконавця на цю роботу.
Ось у мене зараз стоїть складне завдання. Непідйомне. Збільшення трафіку нашого власного сайту з 10 тис. унікальних відвідувачів до 20 тис. унікальних відвідувачів на місяць за три місяці, без урахування PPC та інших платних каналів. Я не знаю, як вирішити це завдання тут і зараз. І це означає, що я роблю все правильно.
Ну, а що було в кабінеті Гліба? Прийшов, побачив дуже втомлену людину – може, це було тимчасово, але я запам’ятав гуру саме таким: втомленим. Дивитися, що там відбувається за вікном, йому було набагато цікавіше, ніж спілкуватися зі мною. Були якісь запитання – типу, що робив, чого досяг. Як я проводжу свій робочий день. Які завдання доводиться вирішувати. Питав мене Гліб з неохотою, з першого ж його погляду мені було зрозуміло, що працювати до себе він мене не візьме. Виходив я від нього з полегшенням. Перше, що я зробив, повернувшись у свій офіс – зніс з усіх лептопів і ноутів усі ці списки своїх «жаб». Вони й досі десь ліниво дригають своїми лапками в моєму минулому. Ну і хай – не шкода.
Денис Савельєв