Неочевидна причина апатії та правильний спосіб бути в тонусі
Розповідати вам, що таке апатія, я впевнена, не потрібно. Кожному з нас знайомий стан внутрішнього безсилля і зневіри, спектр сірих відтінків якого перевалює далеко за 50. От тільки відсутність життєвої сили найнесприятливішим чином впливає і на масштаб, і на якість нашого розвитку. Але всупереч різним переконанням, апатія виникає не лише на тлі слідування чужим цілям. На мій погляд, найголовніша, але далеко не найочевидніша причина апатії — невизначеність щодо авторства свого життя.
Поки ви фліртуєте з рішенням, чекаючи «слушного» моменту, щоб взяти на себе відповідальність за своє життя, всередині множаться паразити свідомості — страхи, сумніви, комплекси, які буквально поїдають вашу життєву силу, отруюючи внутрішній простір отрутами невпевненості й безсилля. І навпаки, зробивши вибір на свою користь, ви ініціюєте внутрішній рух, і застою, з якого згодом випливає апатія, сформуватися просто немає де.
Кожен із нас має священне право вирішувати, ким бути щодо свого життя. Головне пам’ятати, що поки ми вибираємо, життя не зупиняється почекати наше рішення. Воно в цей час просто минає і, як правило, повз. Залишаючи наодинці з неприємним присмаком нереалізованого потенціалу.
Роблячи власний вибір, я розуміла, що цей шлях не з легких і що це рішення доведеться щодня підтримувати новою поведінкою, звичками, способом мислення тощо. Розуміла і те, що колишній спосіб життя з регулярними провалами в апатію теж не здасться легко. Але чекати, коли мене знову накриє, я не стала.
Як ви розумієте, не буває явищ суто фізичних, або емоційних, або духовних. Все, що відбувається у внутрішньому чи зовнішньому просторі, — явища збірні, і якщо ми хочемо впливати на них, потрібно розуміти всю їхню багатошаровість і взаємодіяти з кожним шаром.
Апатія — це не тільки фізична слабкість, у неї є й емоційне, і ментальне, і навіть духовне підґрунтя. Саме тому прогнати її переглядом комедії або заколисати себе мантрою «все буде добре» зазвичай не вдається. Апатія міцно тримається за всілякі гачки, тому ваше завдання — знайти максимум таких гачків і звільнитися від них. І починати потрібно не з цілей, цінностей чи смислів, а з найпростіших основ — з тіла.
Тіло, фізична енергія — це основа, на якій ми закладаємо подальші зміни. Весь потенціал реалізується через дії, а масштаб цих дій напряму залежить від фізичних сил.
Отже, ТІЛО
До 25 років у нас є природний кредит, який дає нам сили легко і швидко відновитися після нерозумного поводження зі своєю «фізикою». Пам’ятаєте безсонні ночі під час іспитів? Застілля? Дискотеки до ранку? Ми свято віримо, що так легко буде завжди. На практиці ж
чим сильніше ми виводимо себе з ладу фізично, тим більше часу потрібно тілу на відновлення.
Коли тіло не в тонусі, свідомість, як його відображення, теж стає млявою, пухкою. На цьому ґрунті дуже добре розростається насіння апатії та хронічної втоми. І ми, зібравши останні сили, шукаємо практики, медитації, мантри, техніки перезавантаження свідомості замість того, щоб запустити головний рух — всередині себе, своїх м’язів, органів, клітин.
Наші тіла запрограмовані на рух, і найкращий спосіб бути в тонусі — це максимально допомагати своєму тілу оновлюватися.
Але, буває, я чую таке: «Я людина свідомості, мені більше підходять аналітичні техніки, питання, вправи. Робота з тілом не моє». (На свій сором, і я вірила в це досить довго, поки не усвідомила, що це чудова підживка історії про власну неповноцінність). Але повернімося до справи. Друзі, хто вам сказав, що у вашому тілі немає або мало свідомості? У ньому її на порядок більше, ніж у голові. І для тренування усвідомленості немає нічого кращого, ніж тілесна практика.
Регулярно ходити в спортзал, на йогу, танцювати, займатися бігом чи іншим рухом — і є найпросунутіша, медитативна, глибока техніка, в якій, немов нариви, розкриються всі страхи, стереотипи, сумніви й жалість до себе.
Справжнє «тут і зараз» відбувається прямо на біговій доріжці, на килимку для йоги або під час відпрацювання чергового па, коли віч-на-віч зустрічаєшся з внутрішніми обивателями і знову і знову приймаєш рішення — слідувати своєму вибору чи здатися.
І, на мій погляд, живі зустрічі зі своїми страшилками — справжні перлини досвіду.
Коли дивишся на того, хто біжить попереду, і гризеш себе за те, що ти незграбна поранена черепаха. Коли на йозі «сусідка по килимку» робить ідеальну сарвангасану з обличчям, повним блаженства, тоді як ти злишся на своє дерев’яне тіло. Коли звинувачуєш себе за те, що не почав рік (а краще — років десять) тому. Коли після п’яти хвилин бігу падаєш від утоми, коли на килимку для йоги тягне в сон, коли плавати хочеться на матраці, а не активно керуючи руками й ногами. Ці побачення із собою, поряд з якими малюнки «мої стосунки з тілом» або задушевні бесіди з перфекціонізмом у форматі А4 навіть поруч не стояли.
Після цього віра в те, що вам більше підходять «техніки для свідомості», розчиниться, як цукор у гарячому чаї. І погодьтеся, друзі, розмовляючи зі свідомістю, ми ж, насправді, поняття не маємо, що там нам відповідає? Чи це справді розум? Чи его, яке еволюціонує день у день? А розмова з тілом — це завжди розмова із собою.
Однак за фізичний тонус, окрім руху, відповідають ще харчування, відпочинок і сон. Варто визнати їхню значущість, але замість того, щоб ганятися за всіма «зайцями» одразу, поступово, шар за шаром викладати на фундамент руху.
Робота над тілом — це велика робота, що вимагає залученості й зусиль. Але коли ви розумієте її сенс, вона стає дуже приємною і відкриває для нас шлях подальшої трансформації. Подумайте ще раз, перш ніж вирішите проскочити цю сходинку, адже як влучно зауважив Ошо:
Якщо ви не осягнули своє тіло, то не зможете осягнути душу. Спосіб дослідження один і той самий, але почніть із тіла, тому що тіло — це видима частина душі. Почніть з видимого і поступово переходьте до невидимого. Почніть з поверхні і поступово переходьте до центру.
ЕМОЦІЇ
Апатію, як правило, супроводжують не найприємніші емоції — сум, гнів, роздратування, нудьга, печаль тощо. Скажіть, що ви робите, коли на вас накочує?
Припущу, що ви вкидаєте останні сили на боротьбу з цими станами, в якій і втрачаєте залишки сил. Тому що в боротьбі із собою переможців не буває.
Емоції виникають спонтанно, незалежно від наших бажань. Ми ж, всупереч порадам із псевдопсихологічних статей, не можемо ними керувати. Усі спроби контролювати емоції зводяться або до їхнього придушення, або до зайвої драматизації. Обидва варіанти, так чи інакше, згодом призводять до емоційного вибуху й апатії.
Вчитися навичці приймати навіть неприємні емоції і свідомо обирати свою реакцію на них важливо і потрібно в будь-якому разі. Особливо якщо ви взяли кермо влади над власним життям. Але в стані апатії, який спочатку періодично накочуватиме, потрібно дотримуватися простого принципу:
Незалежно від емоційного стану продовжуйте робити те, що робите, йти до поставленої мети.
У вас є мета, підкріплена наміром, і є план дій. Емоції, як природні явища, час від часу виникатимуть і змінюватимуть одна одну, але вони в жодному разі не повинні керувати вашим маршрутом. Дотримуйтеся цього принципу всупереч спокусі все кинути, знайти в цьому винних, попутно розкритикувавши себе, і тоді у вас буде набагато більше шансів вийти з цього стану швидше.
РОЗУМ
Авторство в цій сфері життя рівносильне визнанню того факту, що кожен із нас створений насамперед за образом і подобою, а отже, головне завдання будь-кого з нас — створювати. Тому «лежати в бік мрії» похвально, тільки якщо тіло від маківки до п’ят паралізоване, але всім своїм єством ви прагнете до головної своєї мети. А якщо все рухається, то кожен ранок є приводом запитати себе — що є в мені найкращого, чим я міг би поділитися зі світом? І, власне, йти ділитися.
Лякаюче швидко ми ставимо штампи «не можу», «не знаю», «не вийде» замість того, щоб знайти спосіб змогти, дізнатися, зробити. Дія вимагає зусиль — фізичних, емоційних та інших, а бездіяльність… насправді теж має свою ціну. Тут платимо відчуттям власної непотрібності, незадоволеністю життям і отруйною виною.
Тож, можливо, варто перестати нескінченно репетирувати свій феноменальний вихід на сцену життя? Перестати поглинати гігабайтами практики, книги, статті про те, як зробити перший, другий, третій, десятий крок, і просто їх зробити? Чим менше інформаційного шуму, тим більше шансів почути свій власний голос.
Нехай з гуркотом впадуть і розіб’ються уявлення про те, як має бути, і прийде живий досвід того, як воно є в реальності.
Ви ж читали десь про те, що все всередині вас, але як ви даєте цьому всьому проявитися?
ДУША
У наших Душ уже є своя історія — та, що минула, і та, яку Душа тільки збирається писати. Але чи помічали ви, що часто у вас є готовий сценарій того, як має бути? Або, як часом ви протестуєте проти того, що з вами відбувається, вважаючи це несправедливістю?
Однак, якщо прийняти за істину, що Душа сама обирає досвід, потрібний їй для розвитку, це означає, що будь-яка подія, зустріч, переживання і навіть слово в нашому житті трапляються не з нами, а для нас. І якщо це прийняти, життя стане цікавішим і яскравішим на мільйони відтінків.
Не знаю, як вам, особисто мені, щоб беззастережно приймати будь-яку подію, розуміючи, наскільки вона важлива для досвіду Душі, ще приблизно сім верст, та й ті лісом. Напевно, і вам буває нелегко за клацанням пальців вмикати усвідомленість, інакше ви б навіть не відкрили цю довгу статтю й вдумливо не читали б її до цього моменту (за що вам окрема моя подяка).
Однак можна тренувати прийняття з малого. Наприклад, поглянути інакше на події, що вже сталися. Особливо на ті, з якими ми носимося роками. Так, це складно для тих, хто пережив насильство чи інші сильні емоційні рани. Але ті, хто знаходить у собі сили для цього, звільняються від болю і здобувають цінний урок.
Будь-яка травма — це засіб для зміцнення, якщо не тіла, то духу.
На завершення хочу додати, що відповідальність за своє життя для мене пов’язана з ще одним важливим аспектом. Усвідомленість сприяє вибірковості щодо якості енергії, яка проникає в нас. Це, своєю чергою, впливає на людей, з якими ми взаємодіємо. У моїх друзів з Америки є улюблена приказка: GARBAGE ON — GARBAGE OFF, що означає «сміття на вході — сміття на виході». Якщо ви — джерело здорових енергій, то люди в спілкуванні з вами отримують здорову енергію. Якщо ви впускаєте в себе сміттєві енергії, то й світу віддаватимете сміття. Питання: а чи хочеться бути джерелом сміття?
Авторство власної історії — це її щоденне створення. Відмовитися від себе легко, нелегко жити з почуттями, які це супроводжують. Але цінувати себе і бути відповідальним за своє життя не так важко, як це часто описують. Життя продовжуватиметься і без вашої активної участі в ньому, але саме активна участь здатна проявити ваші смисли, цінність і внутрішню силу. А отже, замахнутися на більший масштаб змін, які ви привнесете в життя.