Приголомшлива стаття про те, як навчитися цінувати своє життя більше. Рекомендується перечитувати раз на рік кожному
Йдіть вчасно. Додому, навіть якщо вас там ніхто не чекає, з запальної вечірки, від гостей без «на коня», від недоречних зв’язків і поганих звичок. Від депресії й похмурих думок, від важких спогадів, зі стосунків, що себе зжили, від людей, які вас руйнують, або від людини поруч із вами.
Дайте йому і собі шанс знайти того (а можливо, і себе самого), з ким буде краще, комфортніше, спокійніше в тій формі, яка потрібна кожному з вас. Якщо вже ви не здатні це дати одне одному з тих чи інших причин, не позбавляйте одне одного спроби і надії здобути це в інших стосунках і в самому собі.
Не жадібничайте, не забирайте в інших їхні шанси бути щасливими так, як вони це розуміють, а у себе — свої. Тому що кожен із нас перебуває у своїй точці еволюції, рухається у своєму ритмі, випромінює на своїй частоті, вібрує на своїй хвилі й отримує свій досвід.
І якщо ви увійшли з кимось у резонанс — ви знайшли одне одного і танцюєте спільний танець. А якщо в затяжний дисонанс — то отримайте необхідний досвід, розпишіться під ним, подякуйте. І йдіть вчасно.
Не приводьте в рух механізм, який притисне вас жорстким тягарем обставин, коли ви будете змушені приймати рішення в умовах значно менш зручних для вас; де вам доведеться вислизати з-під жорен доволі поверхових, але боляче ранячих «суспільних» суджень, яким байдуже до ваших істинних, щирих і життєвих мотивів, до вашого терпіння, що видихлося, і довгих спроб щось «зберегти», когось «врятувати».
Йдіть вчасно, не залишайте на тілі вашого життя глибокі шрами, не заражайте свою душу ненажерливим вірусом провини — почуттям, з неймовірною завзятістю, що відторгає вас від вашого єдиного життя і від самого себе. Йдіть вчасно, не випалюйте візерунків на крихкій тканині вашої долі. І не зазіхайте на чужу шкіру.
Цінуйте своє життя більше, ніж ваше життя цінують інші. Йдіть вчасно, якщо хтось своє життя ставить вище за ваше, бо відповідальні ви насамперед за своє життя і тільки потім за чиєсь. Ніхто не прийшов у це життя, щоб лягти на жертовний вівтар. І життя людині дане не для того, щоб приносити в жертву великі дари — саме життя і здатність кохати.
Неважко втратити себе, неважко розчинити себе в іншому, у чиємусь іншому житті, у чиємусь іншому світі, у чиїйсь іншій реальності. Неважко навіть цього вимагати і бажати.
Знайти себе — важко. Тільки ми можемо визначати й допускати міру використання себе. Адже, жертвуючи собою наостаннє, понад відведену вам міру участі в чиємусь житті, ви автоматично недодаєте собі (а можливо, і комусь, хто в цьому щиро потребує), або на якомусь іншому відрізку вашого життя вам не вистачить зовсім малості — саме тих даремно витрачених сил.
Будь-які стосунки плідні, коли в них є обмін, взаємодія, віддача. Це парний танець. Але якщо ви почали відтоптувати одне одному ноги до болю і крові, потрібно припинити цей танець і, залікувавши рани, почати новий красивий танець, можливо, з новим партнером. І так у будь-яких взаєминах — партнерських, сімейних, робочих.
Вчіться йти вчасно як усередині ситуації, що склалася, так і від самих ситуацій та обставин у своєму житті. Ви завжди знаєте цей момент: довіряйте собі, не вмовляйте себе, не обманюйтеся і не обманюйте інших.
Немає поганих людей, як би нам не хотілося про це посперечатися. Є люди, які відрізняються від нас. Бо істинний сенс цього священнодійства під сакральною назвою життя нам невідомий, але ним наповнено абсолютно все, що всередині і зовні, понад нашим розумінням і в його межах, живе й неживе. І немає іншої відповідальності, окрім як перед собою і одне перед одним, але насамперед — перед собою.
Все, що відбувається в нашому житті, все, що відбувається навколо нас і на далеких Галапагоських островах Еквадору, відбувається з нашого дозволу. Ми дозволили нашому життю бути таким, яке воно є, ми привели цей час перемін у дію, ми зірвали важіль із тієї пружини, що вирвалася з усією стиснутою і нагнітеною силою і б’ється тепер у судомно-хаотичному вільному польоті. Ми дозволили переважати сірим відтінкам у нашому житті, ми дозволили собі всього боятися, ми дозволили собі бути аутсайдерами у своєму власному житті.
Озирніться, можливо, настав час піти від цього. Неймовірно важко кинути все те, що себе зжило, і піти, хто б що про це не писав. Йти важко, але йти вчасно просто необхідно. Визрівайте всередині своєї нескінченності стільки, скільки вам потрібно, але — йдіть вчасно.
Йдіть вчасно від суджень і думок інших, поверніть погляд до себе. Де точка вашої опори? Адже тільки так ви можете перевернути весь світ. Не шукайте її в інших, іншому, іншій. Видам вам секрет — її там немає! Як немає щастя в комусь, якщо його немає у вас.
Йдіть вчасно від нав’язливих ілюзій і нав’язаних страхів, але продовжуйте прагнути, продовжуйте мріяти, продовжуйте пробувати. Не бійтеся помилитися — адже це означає, що ви намагалися. Не бійтеся реакції інших людей, ви все одно не зможете її стовідсотково передбачити, поки не зробите задумане, а якщо зможете — тим більше страх безглуздий. Але у вас буде шанс вчасно піти. Так, саме піти і рухатися далі.
Ми розуміємо, коли в нас чогось немає, що нам хотілося б мати, коли нам чогось не дали, а ми чекали. Але ми ніколи не замислюємося про те, від чого нас вберегли, не давши нам бажаного зараз.
Істина проста: все приходить вчасно, навіть дива. Тому йдіть вчасно, не затримуйте нікого. Тому що якщо ви затримуєтеся, сценарій життя вже переписується і для інших людей.
Джерело: http://etozhizn.ru/potryasayushhaya-stat-ya-o-tom-kak-nauchit-s/2/