Шляхи розв'язання проблем.

Наприкінці дев’яностих був класний текст Ра-Харі «Посібник для початківця медитатора». З усієї цієї мудрої книги найбільше запам’яталася наступна фраза: «Не бійтеся неприємностей, якщо вони ще не сталися, то вони десь у майбутньому, а якщо вже сталися, то в минулому». Чим же ця фраза така примітна? По суті, вона дає пояснення, чому в цьому житті нам страждати зовсім не обов’язково, та й узагалі безглуздо. Адже, як правило, тут і зараз з нами не відбувається жодних неприємностей. І більшу частину часу ми переймаємось тим, чого не існує. Минуле – це пам’ять. Майбутнє – фантазії. От і все. Вся наша туга і всі наші страхи — у пам’яті про минуле й у фантазіях про майбутнє. Розмірковуючи над цією фразою і аналізуючи своє життя, я дійшов висновку, що переживати про щось узагалі не має жодного сенсу. Якщо я можу щось зробити, краще просто взяти й зробити. А якщо я не можу нічого зробити, то й переживати нема про що. Із цього випливають очевидні шляхи розв’язання проблем у всій різноманітності їхніх проявів.

Свідомий вибір

Якою б не була проблема, для початку достатньо чесно запитати себе: «про що я переживаю? Чи можу я з цією проблемою щось зробити? Чи роблю я достатньо?» Ми переживаємо, коли робимо для розв’язання своїх проблем занадто мало, але при цьому не хочемо цей факт визнавати. Нам простіше переживати про те, наскільки несправедливе життя, ніж погодитися з власною слабкістю і реальним небажанням розв’язувати проблеми. І якщо ми справді не хочемо розв’язувати ту чи іншу проблему, потрібно дуже чітко дати собі це зрозуміти, щоб вибір залишатися пасивним і бездіяльним був свідомим, ясним і твердим.

Свідомий вибір – це вибір шляху розв’язання проблем. Поки цей вибір не зроблено, залишається підвішений стан – набір переживань і жалю, де постійно тримається таке відчуття, ніби щось упускається.

«Ніхто не може інакше», – цю мудру фразу, я здається, вперше вичитав десь у Гурджієва. І мене зачепило. Над цією фразою я розмірковував, і приміряючи на своє життя, зробив її настановою, яка багато що поставила на свої місця. Шкодувати про скоєне чи упущене абсолютно безглуздо. У минулому ви були саме тією людиною, яка могла прожити це життя лише так, як уже його прожила. Інакше просто не могло бути. Якби було інакше, це були б не ви, а якась інша людина з іншим життям.

Ви робите тільки те, що можете. Якщо ви можете встати і почати щось робити, тоді вставайте і робіть. Якщо не можете, і вам простіше мовчки й пасивно сидіти, нічого не роблячи, нехай і цей вибір буде твердим і свідомим. Тільки визначившись у своєму виборі, ми перестаємо індульгувати, мучитися і шкодувати.

По суті, весь наш життєвий вибір розвивається у двох напрямках: ми або стаємо на шлях розв’язання проблем і починаємо діяти, або бездіємо, залишаючись пасивними. У такому бездіянні ми або заспокоюємось і покірно приймаємо обставини, або робимо дурницю і починаємо цілком безглузді терзання про свою «нещасну» долю. Саме такі терзання Карлос Кастанеда й називав індульгуванням.

Індульгування

У католицькій церкві під індульгенцією мають на увазі свідоцтво про відпущення гріхів. Індульгувати – значить відпускати гріхи самому собі, потурати своїм слабкостям, жаліти й виправдовувати себе, роздуваючись у цих переживаннях до краю. Індульгування – найкращий спосіб не розв’язувати свої проблеми, довести життя до цілковитого занепаду й стати плаксивим невдахою, якому більше нічого не залишається, крім як жалібно скиглити про несправедливість буття.

Індульгуванням людина компенсує свою пасивність. Перед нею постає вибір: або стати на шлях розв’язання проблем, якось поліпшити й покращити життєві обставини, або замість цих реформ зайнятися самобичуванням. Навіщо діяти й розв’язувати проблеми, якщо замість цього можна просто попереживати про це? Навіщо виправляти помилки, якщо замість цього можна просто помучити себе виною? Навіщо щось змінювати, якщо замість цього можна себе пожаліти? Навіщо стільки зайвих рухів, якщо можна сидіти на місці й нічого не роблячи, тихенько страждати, ганити уряд, начальство, друзів, ворогів, кого завгодно? Усе, що завгодно, аби лише скинути відповідальність за своє життя на «обставини».

Виправляючи помилки, ми знаходимо заспокоєння, робимо благо і вчимося чогось нового. Але якщо замість цього обираємо індульгування, «вихлоп» – нульовий, проблеми не розв’язуються, совість мучиться, і тривати таке «щастя» може скільки завгодно.

Ми індульгуємо, бо страхаємось узріти власну слабкість. Там, де наша особа відмовляється діяти, виправдовуючись обставинами, вона просто боягузливо тремтить, злякавшись, що її роздута самооцінка, зіткнувшись із реальними проблемами, тут-таки здується до розмірів нікчемного мікроба. Як то кажуть: «діяти неважко – важко змусити себе діяти». Чого варта роздута самооцінка, коли не вмієш самостійно розв’язувати власні проблеми?

Осоружна самооцінка

Практично в будь-якому окремому випадку справжня проблема – це не подія, а наша завищена самооцінка. Майже все, що ми говоримо й робимо в неформальній обстановці, можна звести до самоствердження власної важливості. Кожне слово – безглузда бравада порошинки на тлі вічності. І цей текст – не виняток.

Почуття власної важливості – переживання, з яким будь-які церемонії й компроміси виходять боком. Ми здатні в будь-якій ситуації вигадати тисячі виправдань, щоб зберегти видимість своєї важливості. Ми діємо, щоб довести собі свою важливість. Ми бездіємо і залишаємось пасивними, щоб зміни не тривожили наше завищене самомнення.

Ми індульгуємо, коли під загрозою наш авторитет, і готові вигадувати будь-які найбезглуздіші пояснення, щоб цей авторитет зберегти. Ми робимо все, щоб убезпечити свої надумані серйозні уявлення про свою величну персону. Будь-яка ситуація, де прості рішення підмінюються емоційними міркуваннями – явна ознака індульгування, яким людина захищає свою необґрунтовано роздуту важливість.

Якщо не вдається взяти себе за шкірку і витягти з болота обставин, існує ще один прийнятний для психологічно здорової особистості варіант подальшого існування. Якщо проблеми не розв’язуються, зовсім не обов’язково про це переживати. Кому взагалі потрібні ці переживання, крім нашого хворобливого самолюбства?

Ми не можемо в цьому житті встигнути всюди і в усьому. Якщо проблема не розв’язується, який сенс у холостому індульгуванні? Доцільніше розслабитися й отримувати задоволення, змиритися і заспокоїтися. Можеш щось зробити – роби. Не можеш – живи далі і ні про що не переживай.

Пасивно індульгувати, заспокоїтись і не переживати, чи відповідально діяти, – вибір за вами.

_Джерело: _http://progressman.ru/2011/11/noprob/